Січкарня, або Остання подорож мого діда

Нові книги

Січкарня, або Остання подорож мого діда
уривок роману

Книга вийшла у видавництві "Піраміда" в серії Василя Габора "Приватна колекція". Це третя книга в цій серії після "Львівської саги" та "Дерева бодхі".

…Нарешті дід Микола відірвався від своєї землі. Він дивився в ілюмінатор своїми старими очима із жовтуватими білками і певне, наче дерево, дивувався, що раптом в його житті стало набагато більше сонця. Цей Микола Лісничук. Мені часами видавалося, що його шкіра у сонячному промінні нагадувала шкіру слимака із глибокими борозенками або кору дерева. «Ні, дідо, ти не помреш, – думав я. – Ми таки долетимо до твоєї Америки».

Тривалий час під нами був лише океан, неозорий океан, і лише подекуди далеко обабіч пливли хмари. Тоді ми побачили великий материк і міста у димці на узбережжі або це було одне велетенське місто. Дідо пожвавився, він знову бачив землю…

«Ти ж ба!» – казав він, коли ми розглядали згори мости і дороги, заповнені численними автомобілями, прямокутні клапті парків та сірникові коробки хмарочосів.

«Дідо, – сказав я, – невже ти хотів усе це знищити?»

І тоді, коли літак уже знижувався та ішов на посадку, він розказав мені цю історію. Притчу. Мабуть, притчу...

«Знаєш, синку, – він звертався до мене завше «синку», певне, це була його ностальгія за тим, що не мав сина, а ще, може, він хотів таким чином замінити мені мого далекого дивного батька. Він прокашлявся і повторив: – знаєш, синку… Земля колись була донькою дуже могутнього короля, дуже багатого і дуже могутнього, прекрасною донькою. І той володар мав усього доволі, у нього були величезні володіння. Величезні! Багаті сади, квітучі поля, зелені гаї… Але найкрасивішим, найціннішим його володінням була донька, Земля. Король

був дуже могутнім і тому дуже самовпевненим. І коли руки його доньки попросив маг, звичайний маг, чорний маг, то король тільки пхикнув. І далі все сталося дуже швидко. Коли принцеса прокинулася зранку, то побачила з вежі замку, що всі володіння її батька – ліси, ріки, будинки, палаци, поля – усе палає, усе у вогні, усі війська її батька переможені, і пожежа вже добралася в сам палац, усе горить. Вона бігає між кімнатами, шукає батька і раптом знаходить його у великій залі, куди ще не дістався вогонь, але скоро дістанеться. Там її батько зі своїми міністрами, вони перелякані, заскочені, ошелешені. Земля вбігає туди і бачить чорного мага, який стоїть перед її батьком. Він дуже злий. «Гаразд, я зупиню пожежу, – каже він. – Але ти вже не будеш королем, втратиш шану й повагу, будеш важкою працею добувати собі хліб. Собі та своїй родині, своїй Землі. І відтепер та навік, коли Земля буде плакати, гірко, щиро плакати, з її очей замість сліз будуть котитися діаманти…

І Земля заплакала, і всі міністри ахнули, бо справді замість сліз в її очах були два яскраві діаманти. Вони випали і покотилися підлогою, а міністри, незважаючи на те, що пожежа ще не вщухла, кинулися їх піднімати. І Земля зрозуміла, яку долю приготував їй злий чаклун. Відтепер для того, щоб з’явилися діаманти, вона мала бути нещасною. Вона мала плакати. І всі люди, що жили у збіднілому, розореному, переможеному королівстві, тепер мали зробити життя Землі нестерпним, щоб живитися з її сліз…»

«І всі ми – діти Землі, – сказав дідо. – Я не хотів її знищити. Я тільки хотів побудувати січкарню».