Іра Шморгун - мешкає в Житомирі, пише мелодійні примовляння, від яких віє теплом.

Маківка

"Де квітку лишати? На чолі, на вустах, чи на серці?"

Продавала червону маківку...
По закутках носила...з душі випльовувала...
Словом пестила та серцем дешевила...
В середині маківок багато, на шляху – нові...
Викинеш стару квітку...увіткнеш носа в новий запах...
Почнеш пестити словом...

Продавала маківку...
А маківці боліло
Носила квітку по всьому місту... в небо кидала...
Пестливі слова всім роздавала
про маківку...

Ходила на ярмарок квітку міняти...
У кожного маківка своя... 
а твоя?..

Зірвеш оберемок квітів...
Увіткнеш носа в нові запахи...
та маківки не знайдеш...

Продавала маківку...
продавала...

 

***

КВІТКА

То, певно, ніч...
Бо вдень сови не літають. Не літають. Та зорі не падають.
Кажани вірші не складають та цвіркуни не моляться.
У світлі.
Спускаюся темрявою ніченьки тобі на повіки. І що тихо... так тихо...
Не прокидайся... Усім гроном нутра свічусь, - “не прокидайся”
Сови пісень не співають, нічого боятись. Я просто повітрям, якщо уві сні дозволиш, торкнуся твого життя, і, якби моя воля, воля моя... я б відкусила маленький шматочок твого подиху... Дозволь...
Якщо тільки то не зіб'є твого ритму та радості супокою сну. Твого.

Багато сміху було, що в душі моїй поле квіткове.
А воно розцвіло.
Я принесла тобі свою найбільшу квітку.
Де залишити її: на вустах, чолі чи на грудях?
Бо три шляхи ніч плете – до пристрасті, розуму та до серця. Обирай на якому полі квітку саджати...
Вночі.

Не прокидайся, бо мандрую на місяці по твоєму обличчі, а воно сяє сонцем.
Я в закритих очах твоїх грона калинові бачу, чую танець дощу на поверхні осінніх калюж.
Я була б парасолею в зливі. Колись.  
Зараз просто повітря вночі.

Розплела ніч у спокої коси свої. Спускаюся ними тобі на повіки. І що тихо... так тихо...
Не прокидайся, благаю всім сяйвом пульсуючих скриньок грудей. – “не прокдайся”.
Адже сови пісень не співають, - не бійся,
цвіркуни молять Бога, - спи в супокої,
а вірші кажанів вибухають сміхом – я наповню ним і твоій подих. Дозволь...

Моя квітка для тебе , моя квітка тобі. Від мене та з мене. Червона та тепла. Де квітку лишати? На чолі, на вустах, чи на серці?
Уночі.

Я танцюю місяцем на твоїх вустах.
Сонцем на серці.
Подихом на чолі.
Як стукіт дощу. Як тепло сяйва. Як пісня в червоно-зелених барвах кружляння.
Уночі.

А вранці, біля сну, я лишу тобі радості три оберемки. За подих та дотик. До тебе й тебе. Для світла.

Коментувати...


23.11.2009

Читайте також у рубриці: