Ілля Бек

Аногрог

Листів було п’ять, акуратно перев’язаних червоною стрічкою. Він знайшов їх у внутрішній кишені мертвого вояка. В стиснутій долоні знаходився шматок паперу, який підхопив вітер, коли він розігнув йому пальці.

Як командир відділу, він мусив визначити причину його смерті, й доповісти командуванню. Із цікавості він прочитав ці чужі любовні листи. І якось вийшло само по собі, що вони опинились у його власній кишені. Він стільки разів їх читав і перечитував, що майже завчив напам’ять. Тепер він боявся їх загубити, і, здається, саме вони допомогли йому перенести труднощі воєнного часу. 

Складна натура далекої жінки зачарувала його. Він і сам повірив, що листи призначались йому, бо ж потрапили саме до нього. Вони були сповнені суперечностей, нагадуючи сад із потаємними стежками, можна було лише здогадатись, куди приведуть ці стежини, в які таємничі кутки саду, і що чекало на нього наприкінці шляху, рай, пекло, чи щось гірше?  
Він уявляв її так часто, що міг бачити її наяву, придумавши деталі її життя, її долю. 
Загадкові фрази з її листів ще більше розпалювали його уяву. 

То вона писала : "Не прагнути до мети, а втікати від неї геть», або так: "Я звісно ж, мрію про зустріч, але чим більше ти наближаєшся, тим смертоноснішою може виявитись для нас ця зустріч», або « Тільки віддалік вчуєш биття мого серця, але не почуєш його зблизька».

Він міг лише здогадуватися про приховане значення цих фраз. Що за таємнича релігія примушувала її відмовлятися від зустрічі з коханим? Утім, це вже не могло зупинити його бажання зустрітися з нею.
 
До закінчення війни було вже близько. Його рота опинилась в глухій гірській місцевості, поблизу покинутого селища, де переховувались рештки противника. Здається, сама доля допровадила його сюди, він навіть не звернув уваги, наскільки це смутне місце. 

Можливо, війна зробила його нечутливим до таких речей, але якимось внутрішнім чуттям він зрозумів, що досягнув своєї мети. Побачивши це покинуте сільце, він здогадався, що відшукав місце, звідки надійшли її листи. 

Серце ледь не вистрибнуло йому з грудей, коли він відчув, що наближається до мрії. Він відчинив хвіртку й опинився на глухому подвір’ї з кам’яною огорожею. Коли він увійшов до кімнати, то побачив ліжко, заслонене пологом. Тут хтось був, чулось легке шарудіння, і він нетерпляче відсунув тканину вбік. Вистачило миті, щоб побачити її, й збагнути зміст отих фраз. 

І відразу по тому серце його закам’яніло, і думки його також перетворились на камінь всередині в нього.
 
- Хіба ж я не писала тобі, щоб ти не шукав мене? – мовила вона, і в голосі її відчувався лель помітний відтінок засмучення, але не жалю. – Я ж попереджала, що зустрічатися зі мною небезпечно.

Змії зашипіли, й заворушились в неї на голові. Вони дуже чутливо реагували на настрій своєї господині. 

© Copyright: Илья Бек, 2009

Коментувати...

Переклад з російської Галини Пагутяк
04.11.2009

Читайте також у рубриці: